Коррупция в стране: терпение и надежды не исчерпаны?
Украина - одна из наиболее коррумпированных стран мира. В обнародованном в декабре 2016 года индексе восприятия коррупции (Corruption Perceptions Index) она, вместе с Ираном, Камеруном, Непалом, Никарагуа и Парагваем, находится среди 176 стран на 130-й позиции. И это худший рейтинг в европейской зоне.
Да что там, уровень украинской коррупции достиг таких размеров, что ныне выступает серьезнейшей угрозой национальной безопасности. Повальная чиновничья продажность подрывает основы государства, блокирует приход иностранных инвестиций, провоцирует недоверие населения к власти, ухудшает международный имидж Украины, способствует стремительному росту организованной преступности. Самое же страшное при этом то обстоятельство, что коррупция оказывает негативное влияние на работу органов государственной власти и судебной системы.
При формировании депутатского корпуса идет откровенный, пошлый подкуп избирателей, которым навязываются ручные, заангажированные, прикормленные определенными олигархическими кругами кандидаты, удобные для марионеточного, ручного управления. Члены избиркомов – от ЦВК до низовых, участковых комиссий -- назначаются сверху, исходя из критерия, который, со слов Бажанова, секретаря Сталина, приписывают этому непревзойденному цинику и лицемеру всех времен и народов. Якобы, в ходе очередных партийных выборов Каменев задал последнему вопрос: «Как завоевать большинство в партии?» и получил следующий ответ: «…Я считаю, что совершенно неважно, кто и как будет в партии голосовать; но вот что чрезвычайно важно, это — кто и как будет считать голоса». Наша, так называемая, политэлита, как черт ладана страшится намеков на свою тоталитарную сущность, но подлый Сталинский тезис затвердила не хуже, чем семинаристы «Отче Наш». Это вызывает отвращение и оторопь. Добавьте к тому возмутительный факт нелегального финансирования избирательных кампаний, и вы получите полную картину обычной для нас фальсификации результатов выборов.
В итоге все рычаги управления державой получают и с целью личного обогащения и уклонения от уголовной ответственности активно ими орудуют коррупционеры и криминалитет. Соответственно, последующие действия таких «политиков» оказываются направленными на то, чтобы любой ценой удержаться у кормушки целыми и невредимыми, для чего они беззастенчиво используют правоохранительные органы как инструмент внутривидовой борьбы.
Это видно невооруженным глазом. В течение трех последних лет нарушение принципа разделения властей - основополагающего принципа существования легитимного, цивилизованного государства – стало не просто очевидным, а, я бы сказал, хамски демонстративным. В стране реально функционирует только исполнительная властная вертикаль, обеспечивающая результативность действия коррупционных схем, а это -- явный признак созревающего тоталитаризма.
Судебная ветвь власти, которая должна была бы обеспечить непредвзятое, объективное рассмотрение споров между гражданином и государством, почти полностью «высохла», утратила самостоятельность, а, значит, и возможность честно, на благодатной почве закона, «плодоносить», -- то есть выполнять свою основную и единственную роль защитника справедливости. Руководство судов всех юрисдикций заменено на «удобных судей»; «римское право», выражаясь фигуративно, -- на «право позвоночное», и таким образом деятельность всей судебной системы замкнулась на защите интересов группы лиц, представляющих собою высшее руководство страны и его региональных сателлитов.
Законодательное же ответвление властного триединства (если сохранять общепринятую аналогию с живой природой), которое в идеале должно олицетворять собою выборное, представительское сообщество -- парламент, в руках «купленных» по вышеописанной методе нардепов сосредоточилось не столько на законотворчестве, сколько на обслуживании запросов президентского пула и правительства, зарабатывая тем самым лояльное к себе отношение. Если все сказанное обобщить, неизбежен горький вывод -- наш госаппарат, обязанный противодействовать коррупции, стал на ее защиту.
Что же послужило причиной того, что практически все наши граждане, вовлеченные в порочный коррупционный круг, то есть -- общество в целом, напрочь забыло о записанных в Основном законе правилах существования государства как субъекта права? Вспомните, оно – так всегда было и будет – реализуется лишь в форме общественного договора, согласно которому, когда люди учреждают государство, каждый отдельный человек отказывается от части своих естественных прерогатив в пользу страны, а взамен получает гарантии неукоснительного соблюдения своих прав на жизнь, свободу, собственность и безопасность.
Думаю, в истоках проблемы лежит наша многострадальная история. После развала СССР, население страны, номинально отказавшееся в большинстве своем от советской идеологии, не смогло сразу четко и определенно сформулировать для себя основные постулаты новой идеологии – то, что мы называем национальной идеей, и очутилось, в определенном смысле, в идеологическом вакууме. Пошла ущербная жизнь - без веры, без надежды, без любви.
Мы потеряли веру в себя, веру в правду, веру в бога. В того бога, который внутри нас и которого мы не всегда слышим, хотя и называем своей совестью. Но, согласитесь, только вера делает homo erectus полноценным человеком. Только она дарует человеку духовное бессмертие. Тогда отступает страх - личность становится свободной. И это лучшее, что можно, если повезет, испытать в пределах земной жизни, -- ощущение полной, осознанной, индивидуальной свободы во имя торжества добра.
Наверное, я идеалист или, в крайнем случае, романтик. Однако мне кажется, что сейчас самое главное для обретших внутреннюю свободу, но загнанных в нищенский тупик людей, отстаивая свое право на достойное будущее, объединяя силы для бескомпромиссного сражения с описанными здесь социальными уродствами, вступая в единоборство с постсовковым монстром, не забывать о том, что в сердцах наших не должно быть места ненависти, злобе, мести, коварству. Лишь чистота помыслов, слов и дел, являются гарантией того, что мы не превратимся из борцов за правду в подобие тиранов. Надеюсь, вы со мной согласны.
Економічна стратегія України. Сходи вгору
Немає необхідності докладно говорити про тонучі соціально-економічні індикатори України у світових рейтингах. Досить зазначити, що тривалість життя українців, що характеризує суспільне благополуччя, — найнижча в Європі й лише трохи довша, ніж у самих відсталих державах Африки. ВВП країни менше валових доходів окремих, далеко не найбільших корпорацій Заходу.
Але ж якихось 25 років тому, маючи потужний науковий, інтелектуальний потенціал, величезні виробничо-технологічні активи, Україна претендувала на входження в десятку найперспективніших держав планети. У результаті ж опустилася на один із останніх рядків у таблиці світового розвитку.
Винні в цьому український політикум та урядові вахти, що вкотре вже з нього формуються. Особисто збагачуясь, вони довели країну до принизливого жебратцтва. Можна впевнено сказати, що всі роки незалежності України були і, на жаль, залишаються роками незалежності політичної еліти від здорового глузду. Сумнівно, щоправда, називати елітою людей, яких не гризе совість, яким чужа не тільки національна, гідність, а й звичайнісенька людська моральність. Який слід ці «народні обранці» залишають на землі? На що розмінюють даний їм українським народом шанс залишити по себе добру пам’ять в історії? Відомо на що: на особисте збагачення при зубожінні народу, що їм довірився.
Головний підсумок немилосердної, нерозумної діяльності можновладців — політична розгубленість, економічна зневіра і, як наслідок, психосоціальна депресія у суспільстві, що невпинно зростає. Це — гріхи українських політичних геростратів. Але, у певному сенсі, це провина й усього українського суспільства, яке дало їм мандат на керування. У тому, що деякі західні політики почали називати українську державу неспроможною, треба визнати, винні і ми.
Владна система абсорбує в себе чиновників з ненайкращими людськими якостями. Адже для підтримки в неконтрольованому стані довіреного їм народного господарства й користування цим невичерпним активом в особистих інтересах не потрібно знань, культури, а тим більше — моральності. Напроти, система, заохочує спритність, егоїзм, жадібність, зневажливе ставлення до пересічних членів суспільства. Не йдеться про критику тієї або іншої правлячої політичної партії чи уряду. Це не можна кваліфікувати як провину тільки нинішньої влади. Це — накопичена «заслуга» різноманітних політичних сил, що зросла до сучасних масштабів за весь час існування незалежної України. Причому зростання цих «накопичень» відбувається по висхідній, лавинонебезпечно.
І так буде доти, доки лідер держави і його оточення не знайдуть більш продуктивного способу мобілізації інтелекту суспільства; поки українці не відчують, що життєва філософія «моя хата з краю» — руйнівна і згубна.
Як не дати впасти в тугу ні собі, ні країні, як посприяти кращим представникам народу у розумному вирішенні долі Батьківщини?
Хочеться розпочати з банальної заяви: в українського суспільства є всі підстави розраховувати на економічний підйом. Адже для цього Україна має необхідні передумови — грандіозні природні ресурси, неабияку культурну спадщину, вигідне географічне положення і головне — потужний інтелектуальний потенціал. Але якщо ми такі розумні, то чому такі бідні? Чому не більш за нас талановиті й освічені азіатські «тигри» і «дракони» або, скажімо, післявоєнна зруйнована Європа так злетіли вгору у своєму розвитку? Навіть Німеччина після Другої світової війни стала однією із найуспішніших країн у світі.
Чи не досить позитивних прикладів, щоб вселити у нашу націю здоровий оптимізм. Адже стартові показники для «випереджального» розвитку в України вже точно не гірше, ніж у країнах, де відбулися «тектонічні зрушення», які привели до величезного економічного й соціального прогресу.
З чого починати? Спочатку подивититсь, хто саме зрушив інших з мертвої точки, що дало їхньому розвитку таке різке прискорення? Відповідь проста — це самостійні, освічені, креативні й чесні політики, чия гідність на сто відсотків персоніфікує сподівання свого народу, і здійснені ними комплексні й стрімкі реформи. У цих країнах не намагалися моернизувати застарілу систему управління, а позбувалися її, заміняючи принципово новою.
Найбільш прибутковими були й залишаються вкладення в «людський капітал» — зростання сімейних доходів і якості освіти, підвищення рівня суспільного здоров’я й тривалості життя. А найціннішими факторами розвитку визнані знання й творчість, реалізовані в технологічному відновленні виробництва.
Як увімкнути загальнонаціональний інтелект? Відповідь дуже проста. За допомогою сучасних інформаційних технологій і принципів «електронної демократії» створити постійно діючу загальнонаціональну систему для репрезентативного, об’єктивного відображення перспективних поглядів щодо значимих проблем розвитку українського суспільства. Така система, заснована на соціальних ліфтах та інших стимулах, мотивуватиме населення до активної творчої участі в життєдіяльності країни.
Нам необхідна нова парадигма економічного розвитку, що враховує і вітчизняну специфіку, і успішний світовий досвід. Щоб не опинитися у хвості світового прогресу, потрібна власна, самостійна доктрина перетворень у суспільстві та державі. Треба раз і назавжди розпрощатися з архаїчним галузевим принципом управління економікою і розпочати створення національних корпорацій розвитку.
Корпоративна ідеологія економічного зростання в комбінації із проектними принципами, а також цільовим «грошовим зрошенням» особливо затребувана для швидкої реалізації національних стратегічних переваг.
Серед головних завдань національних корпорацій мають бути: технологічне удосконалення виробничих процесів, модернізація інфраструктури, створення нових виробництв і продуктів, розвиток вітчизняного ринку.
Очевидно, що реалізація такої економічної стратегії надає оптимізму і віри в те, що Україна має шанс приблизно протягом десяти років стати іншою країною, з меншим рівнем корупції, успішною економікою і ефективним адміністративним апаратом.
Нужны ли будут машинам люди?
Мало что меняется с веками. Жажда власти, создание новых «богов», полное отсутствие ответственности и обязательное принесение этим богам в жертву самого ценного, что создано природой -- Человека. Сегодня - это битва за внимание и сознание человека. Битва жестокая и беспощадная. В арсенале противоборствующих сторон наука, религия, многочисленные медиа и мелкоячеистая конспирологическая сеть. Добровольная деградация человека разумного открывает путь для создания искусственного интеллекта. Этот технолого-интеллектуальный процесс идёт семимильными шагами, и это самый мощный и неосмотрительный рывок в истории цивилизаций. Люди похожи на малых детей, играющих со случайно найденной бомбой. Мы и понятия не имеем, когда произойдет детонация и какими окажутся последствия нашего легкомыслия.
Крылья человеку даёт свобода
Свобода, право, возможность - это не просто общие слова, это и есть наша жизнь. Мы строим ее, исходя из принципа свободы выбора предоставленных нам извне прав и существующих, помимо нас, возможностей. Чем больше прав и возможностей в распоряжении человека, тем комфортнее и благополучней его существование. Не потому ли за свою свободу нужно бороться, последовательно и неустанно, никогда не изменяя своему намерению всегда оставаться ЧЕЛОВЕКОМ, имеющим право на счастье.
Денежный капкан
Финансовая система исподволь поработила наш вид. Она безжалостно использует людей в качестве валютных рабов. Человек работает целыми днями, часто в скучных и угнетающих душу условиях, а единственным мотивом тянуть постылую лямку чаще всего является прибавка к зарплате. Эта нехитрая схема тщательно продумана. Постоянно и тяжело вкалывающий работник, какими бы ни были его природные дарования, никогда не найдет времени для самообразования, самоанализа и духовного пробуждения.